Поблизу села Кам’яниця, на горі за Ужом, ліворуч від траси погляд вихоплює серед вершин дерев силует високої башти над сірою стіною. Справжнісінький замок, один з самих романтичних на Закарпатті — і проминути таку атракцію рішуче неможливо.

До замку - вгору-вгору-вгору, на вершину колишнього кратера, а зараз гори в Вулканічних Карпатах (125 м). Хоча і біля підніжжя є цікавинка: незвичної форми гребля (1930-ті) на Ужі. Саме від неї починається 10-кілометровий дериваційний канал «Невицьке-Ужгород», на якому зведено дві міні-ГЕС. Гребля довгий час була улюбленим місцем літнього відпочинку ужгородців. Кажуть, тут водиться форель. Форель — риба капризна, любить лише чисту, насичену киснем воду. Трохи далі з гірського провалля з шумом виривається гірський потік Кевелев.

З західного боку гори зберігся стовп вулканічного туфу, якому легенди приписують чудесну дітотворну силу.

Серпантином піднімається до замку дорога, виводячи спочатку до будівлі санаторію радянських часів та парку «Сад Вагнера» (закладений Ужанською лісовою управою в 1879 р.). Тоді ж було споруджено й фонтан з природним тиском води, який діє дотепер і дивує взимку своїми незамерзаючими струменями.

 

Ім’я своє парк отримав на честь відомого угорського садовода Карла Вагнера, скульптура якого колись прикрашала оглядовий майданчик в парку.

 

Ще кілька десятків метрів від фонтану — і перед очима відкривається панорама середньовічного замку. Зараз на його території тривають реставраційні роботи, які завершаться в 2015 р., але це майже не перешкоджає відвідинам фортеці. Вхід на руїни Невицького замку вільний.

Колись дуже давно в долині річки Уж поселилась турецька царівна. Це була жорстока чародійка, і народ прозвав її Поганою Дівою.

Задумала Погана Діва на крутій горі над Ужем серед дрімучих лісів побудувати для себе неприступну фортецю. Яничари згоняли людей піднімати на гору каміння і будувати твердиню. Для міцності вапно Погана Діва наказала гасити молоком та білками яєць. Та навіть цього їй показалося замало? і вона наказала примішувати до вапна материнське молоко. Почали помирати маленькі діти. По всій долині стояв плач, та Погана Діва лише посміхалася.

Та навіть цього Діві не вистачило. Задумала вона додавати до вапна ще й людську кров.

Не стало народу легше навіть тоді, коли замок було вже збудовано. Вояки Поганої Діви рискали по селах, сама вона з башти замка стежила за перехожими. Хто йшов попри замок та не кланявся їй низенько, тому вона веліла голову рубати. Стали люди це місце обходити.

Жив в той час в недалекому селі Ореховіце робітник Іванко. Він якось сказав своєму хазяїнові, що визволить народ від Поганої Діви, як тільки стане царем.

- Коли це залізо заквітне, тоді ти будеш царем, - відповів хазяїн, встромивши в землю істик (паличку з наконечником для чищення плугу).

Раптом на його очах істик перетворився в зелений куст з пишними трояндами. Відпустив хазяїн Іванка, пішов той в Ужгород, де якраз вибирали царя. Хтось запропонував зібравшимся аристократам, що ніяк не могли розібратися поміж собою, підкинути в повітря золоту царську корону. На чию голову вона опуститьс, той царем і буде.

Підкинули. І впав цей вінець на голову Іванка.

- Не бути мужику царем, - сказали аристократи. І знов підкинули корону. З тим же результатом. І в третій раз корона опустилася все на ту ж голову... що робити – став Іванко царем. Зібрав він велике військо, а також велів зігнати великі стада худоби. Пішло це стадо по направленню замку. Було вже темно, Іванко наказав прив‘язати до кожної тварини дзвіночок, а поміж роги поставити в‘язанку сіна та підпалити її.

- Коли все стадо з ревінням посунуло на фортецю, то Погана Діва прокинулася від страшного галасу. Перестрашилась царівна, вскочила на свого чарівного коня і помчала в бік Ужгорода. Та Іванко помітив утікачку – і почалася погоня. Проминули вершники Ужгород, вже попереду – річка Латориця. Дорога йшла густим дубовим лісом, і Погана Діва зачіпилася своїм розкішним волоссям за густі гілки та повисла на них, а кінь її поскакав далі.

- Як вже просила царівна Іванка не губити її, пропонувала своє серце... та убив Іванко жорстоку чародійку. Тіло її було спалено, а над попелом насипали курган. І зараз він стоїть під замком в долині коло поля.

За іншими даними, замок названий Невицьким тому, що повинен був захищати "невіст” (дівчат) міста. Назва поступово трансформувалась в Невицьке. В 14 ст. магнат Другет перебудував твердиню, замінив дерев‘яні укріплення кам‘яними. Кажуть, Погана Діва була його спадкоємицею. Такий персонаж дійно існував, та була та чародійка не бусурманкою, а угорською графинею. Вона дійсно наказувала селянам в вапно яйця з молоком примішувати. Хто не слухався – того піддавали всіляким карам. Жалоби на її сваволю доходили до тогочасного короля Матьяша, він, обурений, навіть зібрав військо, щоби силоміць доставити графиню до двору для судового процесу. Та до того часу Невицький замок став настільки міцним, що міг витримати не одну осаду. Король пішов на хитрість – саме ту, з худобою, про яку народ і розказує в легенді про Іванка.

В 15 ст. замок був частково зруйнований військами князя Д‘єрдя Ракоці ІІ. З того часу споруда стояла пусткою і вважалася нечистим місцем.

Нарешті, за третьою легендою, володар Невицького замку Упор відбив у мукачівського герцога Горо наречену — і щоб втамувати злість суперника, пообіцяв йому: якщо матиме доньку, віддасть її в 16 років в дружини герцогу. Так і сталося — і за 17 років приїхав у Невицьке старий Горо. Юна дівчина, дізнавшись, якого нареченого їй обрав батько, у розпачі кинулася з замкової башти вниз. Сама природа постала проти неприродного вчинку — і блискавка влучила в вежу, зруйнувавши твердиню.

 

Придивимося до Невицького замку, який дотепер оберігають земляний вал та глибокий рів.

 

Твердиню в документах вперше згадано в XIV ст. (за іншими даними, в 1248 р. в якості королівщини). Тоді це був дерев’яний форпост, який належав Обо Омодею, одному з повстанців, які вбачали в тодішньому королі Угорщині Карлу-Роберту Анжуйському чужинця та ставленика папи римського. Після битви під Розгоні в 1312 р. військо Омодея було розбито, а Невицьке дісталося ужанському жупану Петру Петенко (Петуні). Невдовзі Петенко піднімає проти короля нове повстання. Закарпатці навіть зверталися по допомогу до сусіднього галицького князя, та знесилена татарами Галицька Русь не могла допомогти бунтівникам. В 1321 р. королівські війська захопили останній оплот повстанців, Невицький замок.

 

В 1328 р. замок дістався родині Другетів, які його й перебудували. Так виникла мурована фортеця, оточена ровом. В плані вона — неправильний еліпс з внутрішнім подвір’ям (35 на 12 м). У дворі збереглися залишки криниці діаметром 3,5 м. Ні, предки не намагалися докопатися до води, перебуваючи на вершині згаслого вулкану. В колодязі збиралася дощова вода.

 

Замок мав чотири башти та житлові корпуси. Зі сторони Ужа, де замкова гора різко обривається, схил зміцнили підпорними стінами. До речі, історики вважають, що турецька царівна Поган-Діва могла бути однією з представниць роду Другетів, яка якраз і слідкувала за відбудовою твердині. Додавати в вапно коров’яче молоко та яйця вона вирішила не з власної примхи — ще в ХІХ ст. великі споруди, як-от Резиденцію буковинського митрополита в Чернівцях, й справді зводили на такому природному «цементі». Спосіб, перевірений століттями, є дійсно ефективним, хоча й дорогим.

 

В 1644 р. замок було частково зруйновано військами Д’єрдя Ракоці ІІ. З того часу твердиня не відбудовувалася. Інтерес до неї повернувся лише в кінці ХІХ ст., в час моди на все романтичне та таємниче. В 1923 р. чеська влада віддала руїну туристичному клубові, який взявся відроджувати замок. Ще одна консервація мала місце в 1968 р. З літа 2006 р. в замку проводиться театралізоване свято весільних обрядів «Невицький замок — замок наречених». Тут відтворюють процеси сватання, пригощають традиційними стравами, співають весільних пісень. З оглядового майданчика на башті-донжоні відкривається чудовий вид на греблю на Ужі та сусідні села. В ясну погоду звідси можна побачити передмістя Ужгорода.